Допомагати - у мене в крові
У своїй чудовій книзі "Твоя правда" Ай Вейвей пише.
"На жаль, я не думаю, що світ коли-небудь стане місцем, де ми зможемо жити без страху. Завжди існує потреба боротися за наші основні права людини. Щодня ми повинні боротися - а іноді навіть жертвувати - в наших зусиллях захистити ці цінності".
У моїй родині
У моїй родині було багато подій, які показали мені справжню цінність допомоги іншим.
Коли мене запитують, чому я допомагаю, я відповідаю, що це в моїх генах. Мої дідусь і бабуся, Слава та Ізек Волосянські, проявили мужність і безприкладну рішучість у найтемніші часи, коли людство пройшло випробування немислимою жорстокістю. Вони переховували 39 євреїв у підвалі під своїм будинком у Дрогобичі під час німецької окупації міста, ризикуючи власним життям. Завдяки їхній героїчній поведінці всі вцілілі пережили Другу світову війну.
Моїй бабусі тоді було лише 24 роки, і вона мала маленьку дитину - мою маму. Саме мої дідусь і бабуся сформували мене, особливо моя бабуся, чия мужність, життєрадісність і непохитна віра в те, що все можливо, є рушійною силою моїх дій. Її незламний дух і безмежна енергія надихали мене протягом усього життя. Вона заразила мене бажанням допомагати іншим, і тепер вона стала головною героїнею моєї книги.
У моїй родині
У моїй родині було багато подій, які показали мені справжню цінність допомоги іншим.
Коли мене запитують, чому я допомагаю, я відповідаю, що це в моїх генах. Мої дідусь і бабуся, Слава та Ізек Волосянські, проявили мужність і безприкладну рішучість у найтемніші часи, коли людство пройшло випробування немислимою жорстокістю. Вони переховували 39 євреїв у підвалі під своїм будинком у Дрогобичі під час німецької окупації міста, ризикуючи власним життям. Завдяки їхній героїчній поведінці всі вцілілі пережили Другу світову війну.
Моїй бабусі тоді було лише 24 роки, і вона мала маленьку дитину - мою маму. Саме мої дідусь і бабуся сформували мене, особливо моя бабуся, чия мужність, життєрадісність і непохитна віра в те, що все можливо, є рушійною силою моїх дій. Її незламний дух і безмежна енергія надихали мене протягом усього життя. Вона заразила мене бажанням допомагати іншим, і тепер вона стала головною героїнею моєї книги.
Допомагаю у мене в крові.
Скільки себе пам'ятаю, я завжди був залучений до допомоги іншим. Спочатку як я і моя сім'я, а тепер під прапором Фонду, співзасновником якого я є. Фонд "Гуманітарна допомога", названий на честь моїх улюблених бабусі та дідуся, є бастіоном надії для тих, хто стикається з нещадними випробуваннями в пошуках кращого життя. Ми прагнемо допомагати політичним біженцям з Білорусі, біженцям з України, а також тибетцям і афганцям, забутим світом.
Ми допомагаємо біженцям акліматизуватися в Польщі, оформити необхідні документи, знайти роботу і надаємо їм тимчасовий притулок у наших "Мирних домах" у Варшаві та квартирах у Лодзі.
Крім того, наша бригада екстреної медичної допомоги організовує медичні місії в найбільш постраждалі від війни регіони та гуманітарні конвої з допомогою українцям. Це лише частина роботи Фонду, який щодня прагне повернути надію та гідність тим, хто її був жорстоко позбавлений.
Хоча світ ніколи не буде досконалим, я вірю, що кожен акт доброти наближає нас до кращого завтра. Допомагаючи іншим, ми нагадуємо про силу спільноти та солідарності, навіть перед обличчям найбільших викликів. Кожна мить, присвячена іншій людині, - це крок до кращого майбутнього. У цьому полягає справжня сила людства.
Polski